Райдужний метр vs українські реалії: Богдан Жук про те, хто кого переможе

Богдане, вже відомо про перших учасників кінофестивалю «Молодість», розкажи про фільми ЛГБТ-тематики, що є серед них.

Вже в оголошених семи фільмах є стрічка «Спадкоємиці», спільного виробництва Парагваю, Уругваю, Німеччини, Бразилії, Норвегії та Франції.

Цей фільм номінували на премію TEDDY AWARD як найкращий ігровий фільм та кращу жіночу роль. Це надзвичайна історія, яка розповідає про пару спадкоємиць із заможних сімей, що прожили як пара 30 років. Через фінансові труднощі вони продають успадковані ними улюблені меблі. Одна з них опиняється у в’язниці за борги, інша — залишається на самоті. Суть у тому, що про немолоду лесбійську пару дуже складно знайти якісне кіно. Там дійсно дуже шикарна історія із чудовим акторським складом. Дуже рекомендую. Скоріше за все, будуть й інші ЛГБТ-фільми у програмі «Молодості».

 

Я так розумію, що під час твоєї роботи у журі Teddy Awards ця стрічка була твоїм фаворитом.

Так. Ми номінували на премію по три фільми в ігровому та документальному кіно. Два фільми були фаворитами — згадані вже «Спадкоємиці» та «Не торкайся»

Саме їх ми номінували й вони отримали декілька премій. Останній фільм переміг, до речі, у «Берлінале» — отримав золотого ведмедя. Це теж квір-кіно, тому що у стрічці йдеться про сексуальність, тілесність, хоч і не розкриваючи тему ЛГБТ. Бразильська стрічка «Жорстка фарба», поставлена режисерами Марсіо Реолоном та Філіпе Матцембахером, здобула премію Teddy за найкращий фільм ЛГБТ-тематики.

Цей фільм теж буде на нашому фестивалі, хоч ми ще про це не оголосили. Бразильське та латиноамериканське кіно зараз найцікавіше. Воно домінує.

 

Це якась нова хвиля латиноамериканського кіно чи воно завжди було таким крутим і цікавим?

Я вважаю, що це нова хвиля. Сьогодні найкраще квір-кіно майже завжди латиноамериканське. Звісно, є круті фільми й з інших куточків світу: франко-італійсько-американська стрічка «Назви мене своїм ім’ям» Луки Гуаданьїно тощо..

Що саме виділяє латиноамериканське кіно — більш толерантне ставлення до геїв, трансгендерів?

 Я не маю вичерпних знань про всю Латинську Америку. Але я знаю, що у Бразилії є дуже відчутний контраст: з одного боку там толерантне ставлення до ЛГБТ, а з іншого — відсоток вбивств трансгендерів та геїв один із найвищих.

Цікаве це кіно не через якийсь впізнаваний стиль, а через пошук нових тем. Я переглядаю безліч ЛГБТ-фільмів, дуже важко знайти щось нове. Є стандартні теми: дорослішання, сприйняття своєї гомосексуальності чи усвідомлення того, що належиш до іншого гендеру тощо. А латиноамериканське кіно постійно шукає нові історії перш за все.

 

Ти казав про те, що дивишся безліч ЛГБТ-кіно. Під час нещодавнього Teddy Awards ти подивився відразу понад 20 фільмів. Якими основними критеріями ти користуєшся при відборі стрічок?

  Для мене важливі нові історії, теми, як я вже казав. Дуже важливим також є образ ЛГБТ спільноти у фільмі. Я нещодавно дивився дуже цікавий фільм, але наприкінці стрічки гомосексуальний герой гине. І мене це дуже дратує. Саме через це я не хочу включати цей фільм у програму «Сонячного зайчика», бо набридло, що ЛГБТ-люди є жертвами. Мені навпаки хочеться бачити, що попри репресії, ставлення суспільства, — вони живуть своїм життям, є самодостатніми та самобутніми.

 

Є, наприклад, американське квір-кіно 40-х років минулого сторіччя, потім — післявоєнне німецьке кіно, нова квір-хвиля початку 90-х та сьогодення. Якщо детальніше говорити про образ гея у кіно, наскільки він мінявся протягом цього періоду?

  Якщо аналізувати історію такого кіно, то спочатку були три стандартні образи: жертва, злочинець чи просто якесь посміховисько. Тобто гей або лякав, або смішив. У США заборонені були навіть згадки про «сексуальні збочення» і це було прописано у Кіновиробничому кодексі. Все це дуже обмежувало показ ЛГБТ-героїв. Був навіть період, коли кожен гей у фільмі обов’язково помирав.

У європейському кіно було дещо більше свободи, не було таких обмежень. З’явилися такі радикальні режисери як Фассбіндер чи Пазоліні, яким було абсолютно начхати на думку суспільства: вони робили своє кіно, а героїв показували як хотіли. Також років двадцять-тридцять тому достатньо часто фігурувала тема ВІЛ\СНІД. Зараз дуже багато ЛГБТ-кіно із найрізноманітнішими образами геїв, лесбійок чи трансгендерів.

 

Чи існує ЛГБТ-кіно як окремий напрямок у кінематографі або ж його варто міряти художніми критеріями, застосовними для будь-якої стрічки?

 В останні кілька років, наприклад, можна побачити тенденцію, що ЛГБТ-персонажі представлені у фільмах, які не сфокусовані суто на гей-тематиці. Наприклад, є ісландській хоррор, де два головні персонажі – геї.

Це дуже хороша тенденція через те, що все більше таких нейтральних образів.

Я взагалі проти того, аби ЛГБТ-кіно сприймали як жанр. У «Сонячному зайчику» раніше була окрема програма. Тепер ми й у «Молодості» намагаємося продемонструвати, що це – просто кіно, яке стосується також ЛГБТ-спільноти.

 

Фільми з якого періоду тобі найбільше подобаються, можеш назвати свій топ?

Дуже важко обрати, насправді. Дещо мені подобається з класики: психологічна драма «Персона» Інґмара Берґмана, хоч це не зовсім про ЛГБТ, там лише натяки.

Один з моїх найулюбленіших сучасних фільмів — це «Вікенд» режисера Ендрю Гейга.

Обожнюю американський драматичний фільм «Місячне сяйво», знятий Баррі Дженкінсом та згадана вже стрічка «Назви мене своїм ім’ям» режисера Луки Гуаданьїно.

Надзвичайно крутий «Опівнічний ковбой» — драматичний фільм «про друзів», котрий зняв Джон Шлезінгер.

Та ж «Ребекка» Альфреда Гічкока. Це дуже яскравий приклад того, як попри заборону з’являвся ЛГБТ-персонаж в американському кіно. Хоча тема гомосексуальності там відкрито не підіймається, але натяки були дуже зрозумілі.

Взагалі, коли зараз дивишся класичні фільми, які стосуються ЛГБТ, — ця тема для тебе вже не нова. Звісно, якби дивитись ці фільм у той час, у тому історичному контексті — вони зачепили б набагато сильніше.

 

Ти вже згадував про те, що у кінематографі було 3 образи гея. Якщо казати про масову українську культуру, кінематограф — який образ ЛГБТ-спільноти у нас? Чи не залишилися ми на початку минулого сторіччя у її сприйнятті?

Я у повній мірі згоден, що такі образи загалом залишаються у масовій українській культурі зараз. Казати про українське ЛГБТ-кіно, на жаль, нічого — його майже нема. Я, наприклад, взагалі не пам’ятаю жодного повнометражного фільму на цю тему, короткометражки є, але їх небагато. Тому через такі точкові прояви не можемо говорити про якийсь розвиток взагалі.

 

З чим пов’язана така байдужість українських режисерів, продюсерів до теми ЛГБТ-кіно?

Це дуже комплексне питання. По-перше, я знаю багато геїв, які за освітою режисери, чи працювали режисером. Але вони знімають рекламу, чи працюють в іншій галузі й не цікавляться кіно взагалі. По-друге, через сприйняття квір-фільмів як жанрового кіно, є побоювання, напевно, що аудиторія буде дуже обмеженою і незацікавленою. У нас зараз дуже багато історично-патріотичного кіно, важко уявити, що з’явиться якийсь фільм про козаків-геїв. Але перспектива розвитку повнометражного ЛГБТ-кіно в Україні є — зараз, наприклад, готується такий проект, хоча цей процес триває дуже довго через недостатнє фінансування. До мене неодноразово звертались й закордонні продюсери й цікавилися, де можна знайти фінансування для ЛГБТ-кіно в Україні. Але це дуже важко.

Щодо державної підтримки, я взагалі не знаю, яким чином все це буде відбуватися. Це вирішує комісія, яка налічує близько 20 експертів, тому це не є одноосібним рішенням голови Держкіно чи когось іншого. Але, все одно, це представники української кіноіндустрії й частина українського суспільства, яка, ймовірно, може бути гомофобною. Тому в мене є сумніви, чи отримає такий проект державне фінансування. Це дуже відповідальна робота — включати ЛГБТ-персонаж у кіно. Тому, мабуть, за це не кожен береться.

Підписатись на дайджест



  • X