Київ вечірній: як рейви української столиці стали всесвітнім трендом | Проект Get Test

Київ вечірній: як рейви української столиці стали всесвітнім трендом

Складні суспільні процеси 90-х років минулого сторіччя призвели до того, що українська молодь скоріш із захопленням запозичувала західні тренди, ніж створювала локальний продукт. Проте нещодавно серед слів, котрі для іноземців підсвідомо пов’язані з Києвом, крім стереотипних Шевченка (футболіста) та горілки, опинився “рейв” – і це випадок, коли рейви української столиці задають планку багатьом європейським шанувальникам, а не навпаки. Як техно стало саундтреком життя молоді Києва, чому розповідати про Модуль та Схему до нас приїжджають іноземні журналісти та з яких інгрідієнтів складається “київський рейв” – розповідаємо сьогодні.

Чи не найпершим міжнародним проривом української рейв-культури став відеорепортаж всесвітньо відомого порталу I-D, присвячений серії київських вечірок Схема. За словами засновника Схеми Слави Лєпєшева, вперше ідея організувати камерний рейв для друзів у нього виникла від безвиході – революційні події 2014 року законсервували звичне клубне життя міста, і провести вечір суботи танцюючи, виявилося нездійсненною місією. За три роки з івенту “для своїх” Схема перетворилася на масштабну подію, котра раз на квартал збирає кілька тисяч людей. Тут виступають як іноземні, так і місцеві діджеї, дизайн-бюро розробляє унікальний дизайн приміщення, кожного разу – новий, а зовнішній вигляд гостей Схеми кардинально відрізняється від звичного дрес-коду київської клубної культури.

Іншим місцем київської техно-сили є Closer – клуб та арт-простір, що розташувався в лабіринтах приміщень колишньої стрічкоткацької фабрики. Команда клубу так само подолала шлях від організації вечірок “для своїх” до позиції в переліку обов’язкових для відвідування світових локацій за версією італійського Vogue. Раз на рік кількість танцмайданчиків Closer’у значно збільшується: дві травневі доби триває фестиваль Стрічка, на котрому в різні роки можна було почути таких легенд електронної музики як Plaid, AUX88, DJ Bone, DJ Stingray. Втім, Стрічка залишається доволі камерною: організатори не продають більше ніж 2500 білетів і не хочуть змінювати “сімейний формат” цієї події. Натомість в 2017 команда клубу організувала перший справді масштабний open-air фестиваль Brave! Factory на території заводу Метробуд. Рецензії щодо вражаючого рівня якості лайн-апу, декорацій та організації події можна знайти навіть на британському The Independent.

Перелік українських команд, котрі організовують рейв-івенти виняткового рівня, можна продовжувати – Модуль, Основа, Ruthm Buro. Що ж потрібно знати про рейв, аби почуватися комфортно на будь-якій з цих подій, а якщо пощастить – навіть потрапити у фотозвіти іноземних фотографів? (Не жартуємо: німецькі фотохудожники Макс фон Гумппенберг і Патрик Біенерт присвятили київським рейвам альмонах Wake up nights).

Свобода самовираження

“Через те, що рейв-культура – це справді ціла культура, в ній перемішуються дуже різні особистості, – пояснює цей техно-ефект Роман, який називає себе “ветераном київського рейв-руху”. – В повсякденному житті ці люди, скоріш за все, обмежені рамками моралі, професії, соціального класу, проте на рейв вони приходять просто рейверами – анонімами, ніяк не пов’язаними зі своїм повсякденним “я”. Приходять не вигуляти нові дорогі кросівки, а “вбити” ці кеди в перший же вечір, відчайдушно танцюючи під класний сет”.

Те саме, за словами завсідників рейвів, стосується і зовнішнього вигляду відвідувачів. “Міф про те, що рейвери вдягаються лише в чорне – справді міф, – пояснює Рома. – Звичайно, є більш-менш стандартні форми “техноодягу” – спортивні костюми, зручне взуття, сумки-банани, котрі не заважають танцювати, сонцезахисні окуляри – проте загалом людина може прийти до Closer’у в чому завгодно. Якщо постійна відвідувачка люксового київського клубу приїде на Нижньоюрківську в корсетній вечірній сукні та на високих підборах, їй здивуються, але дозволять зайти. Але якщо я прийду на фейс-контроль клубу, що претендує на звання “престижного” та “елітного”, в конверсах та велюрових штанах, зі мною навіть розмовляти не стануть. В цьому і полягає різниця”.

Напевно, саме тому представники ЛГБТ-спільноти так природно “влилися” в рейв-середовище. “Техно-вечірки не мають нічого спільного з вечірками для геїв, – пояснює Сергій, чоловік, що тепер регулярно зраджує гей-клубам з техно-клубами. – Як на мене, на них збираються найщиріші меломани, їх ціль – насолодитися класним сетом діджея, а не знайти собі партнера чи похизуватися дорогими прикрасами. В клубах інших музичних спрямувань орієнтація все одно залишається важливим фактором, за яким мене оцінюють. A Closer не те що gay-friendly, він скоріш sex-neutral, тут це нікого не стосується. Я можу спокійно цілувати свого партнера на танцполі, єдина вимога – не заважати іншим гостям отримувати задоволення від танців”.

“Музика ”

Електронна музика, як і будь-який інший порівняно новий для культурного середовища жанр, необізнаній більшості здається незрозумілою. Як будь-що незрозуміле, вона огортається в плітки та стереотипи, і чи не найсильніший з міфів, пов’язаних з техно, стосується споживання наркотиків. “Ніхто не спростовує того факту, що відвідувачі рейвів вживають наркотики, – пояснює Сергій. – Просто я, наприклад, щиро впевнений, що в рок-клубі чи поп-клубі ми знайдемо рівно таку ж кількість гостей, які знаходяться під впливом наркотичних чи психотропних речовин. Взагалі уникнути цього соціального явища складно, тож найголовніше – “споживати відповідально”.

    Хочемо бути краще!

Підписатись на дайджест

  • Хочемо бути краще!

  • X