СНІД-дисиденти: хто вони такі і як на них реагувати?

У пострадянських країнах людей, які заперечують той факт, що ВІЛ призводить до розвитку синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу), або не вірять в існування цього вірусу, називають СНІД-дисидентами. Однак, все більше лікарів в Україні вважають, що називати їх так — це занадто велика честь, оскільки слово «дисидент» має скоріше позитивний сенс.

У країнах західного світу цих людей називають HIV / AIDS denialists (ті, що заперечують ВІЛ\СНІД). В нашій країні пропонують називати їх так само.

Погляди цих людей, як і прихильників будь-якої іншої псевдонаукової теорії, різняться — одні вважають ВІЛ та СНІД аферою й містифікацією, а інші — кажуть, що СНІД існує, але виникає з інших причин. Хтось вірить, що СНІД виліковний, але антиретровірусна терапія підриває імунітет. Дехто визнає й існування ВІЛ, але називає його безпечним вірусом.

Які аргументи вони наводять?

Єдиної теорії, яка б пояснила появу синдрому імунодефіциту без участі ВІЛ, ці маргінальні групи так і не напрацювали. Вони просто використовують дані, які хоч якось укладаються в їх гіпотези, ігноруючи факти та результати наукових досліджень. У підсумку все зводиться до пропаганди, яка взагалі не має ніякого стосунку до наукової діяльності.

У статті під назвою The Cult of HIV Denialism, написаної правозахисницею й активісткою з США Джин Бергман, рух цих заперечників порівнюється з різновидом деструктивного культу, а його послідовників називає адептами. Більшість з них досі впевнені, що вірус не виділено, а його фотографії – підробка; що ВІЛ вигадали фармацевтичні компанії, аби добряче заробити, а діагноз ВІЛ ставиться за результатами хибних тестів. Вони закликають ВІЛ-позитивних людей, в тому числі вагітних жінок, відмовитися приймати «отруту» — антиретровірусну терапію. А великий відсоток цих скептиків самі є ВІЛ-позитивними людьми.

Невже вони не бояться наслідків для свого здоров’я?

Фахівці припускають, що основний рушійний мотив цих людей — страх на тлі діагнозу, який провокує такий захисний психологічний механізм, як заперечення (цей захисний механізм поширений серед людей, залежних від алкоголю та наркотиків).

Щодо здоров’я, то у тематичних спільнотах у соцмережах обговорюються способи лікування СНІДу та інших хвороб голодуванням, горілкою, живою і мертвою водою, маслом кмину, гомеопатичними препаратами, інформаційно-біохвильовою терапією та акупунктурою тощо. До речі, у цих же спільнотах цілком серйозно пишуть про шкоду щеплень, про лікування раку маслом абрикосових кісточок і содою, відсутності доказів існування гепатиту С.

Як науковці реагують на тих, що заперечують існування ВІЛ\СНІД?

До початку 2000-х наукове товариство на них майже не звертало увагу: боротьба зі СНІДом велася на міжнародному рівні, фінансування на дослідження та лікування хвороби виділялося достатньо. Вплив СНІД-заперечників був мінімальним, попри те, що вони прагнули публікувати свої сумнівні ідеї хоч де-небудь.

Ситуація змінилася, коли до влади в ПАР прийшов новий президент Табо Мбекі. Одним з його «досягнень» стало оголошення СНІДу містифікацією на державному рівні. Мбекі вважав, що 13 асоційованих СНІДом інфекцій — це наслідок бідності населення країни, а зовсім не ВІЛ. Під впливом доктора Матіаса Рата, виробника полівітамінів, президент ПАР разом з міністром охорони здоров’я цієї країни назвав єдиним методом боротьби з хворобою –  медицину «племінних чаклунів».

Всіляко перешкоджаючи поширенню антиретровірусних препаратів, вони сприяли смерті щонайменше 365 000 людей. Частка ВІЛ-позитивних людей в населенні ПАР стала найбільшою на планеті.

Через цю катастрофу в 2005 році у місті Дурбан була підписана декларація, яка підтверджує зв’язок між ВІЛ та СНІД.

Понад 5000 вчених, нобелівських лауреатів, лікарів, біологів поставили підписи під цим документом. Для виключення звинувачень в упередженості до списку декларантів не ввійшов жоден лікар або науковий працівник, пов’язаний з фармацевтичними компаніями.

Чи популярні ідеї заперечників СНІДУ у західних країнах?

Це явище сходить нанівець разом з темпами самої епідемії. Такі ідеї були популярними в США, Німеччині та багатьох інших країнах в 1980-і роки (в Німеччині цей рух навіть випускав тематичну газету, але після смерті всіх його учасників — випуск припинився). Серед заперечників траплялись і відомі персони, наприклад, музиканти гурту «Foo Fighters». Втім, зараз від такої думки відмовилися і вони.

Які аргументи я можу привести у дискусії зі СНІД-заперечником?

 Вірус імунодефіциту людини, — безумовно, найвивченіший вірус в історії медицини. Йому присвячено сотні тисяч наукових публікацій. Існує безліч фото вірусу, зроблених за допомогою електронного мікроскопу.

Вчені досконало вивчили структуру вірусу, склад його білкових оболонок, також вже існує і докладно описаний геном ВІЛ. Прихильники теорії змови стверджують, що всі дані про ВІЛ\СНІД — фальсифікація. Це нерозумно, адже цією проблемою займаються тисячі наукових груп по всьому світу. Десятки тисяч людей протягом десятиліть зберігають таємницю змови і ніхто досі не проговорився? Це не реально!

Сучасна антиретровірусна терапія має мінімум побічної дії, а вірусу складніше виробити стійкість до цих ліків. Завдяки терапії, тривалість життя ВІЛ-позитивних людей зросла на декілька десятків років.

Це означає, що зараз люди з ВІЛ живуть стільки ж, як і не інфіковані вірусом.

Почитай також про найбезглуздіші легенди про ВІЛ, в які соромно вірити, аби мати додаткові аргументи у словесній дуелі 😉

Підписатись на дайджест



  • X